Практичний психолог

Васільєва М.І.

Дистанційне навчання

Контакти щодо психологічної підтримки

Цілодобова лінія психологічної підтримки «Між нами» Львівський міський центр соціальних служб—0800307305. Дзвінки збудь-яких операторів— безкоштовні.

Цілодобова безоплатна правова допомога /Free Legal Aid. - 0 800 213103. Консультування з правових питань.

· Центр психосоціальної підтримки НаУКМА та БО «Голоси дітей». Гаряча лінія для дітей (08.00 – 22.00): 096039 22 58; 099198 57 95; 063558 12 82.

· Гаряча лінія НУО «Людина в біді» Безкоштовні психологічні консультації (24/7) 0 800 210160.

· Центр-Ресурс Професіонал. Системний сімейний психотерапевт. 09.00 – 20.00 тел у Польщі +4873 311 52 96. Вайбер, телеграм: (067)-718-99-66 (063)-721-04-63 (066)-219-09-73.

· Сильне емоційне потрясіння, стрес, відчуття небезпеки можуть викликати у вашої дитини психологічну травму. Читайте нижче, як визначити, що у вашої дитини психологічна травма, та як ви можете їй допомогти. Якщо дитині потрібна допомога спеціаліста - можна звертатися на дитячу гарячу лінію нашого партнера Ла Страда-Україна/La Strada-Ukraine, яка працює в онлайн режимі. Щоб отримати консультацію пишіть:

Фейсбук - https://www.facebook.com/childhotline.ukraine/

Інста - https://www.instagram.com/childhotline_ua Telegram - @CHL116111

Безкоштовна інтернет-платформа психологічної допомоги "Розкажи мені". Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку за цим посиланням ( https://tellme.com.ua)

Модератори платформи підберуть спеціаліста, і він якнайшвидше зв'яжеться з вами. Консультації проводяться безкоштовно у режимі онлайн.

Крім того, команда Інституту когнітивного моделювання зі співпраці з кафедрою медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені Богомольця та спеціалістами проекту "Друг" розробила бот першої психологічної допомоги. Він стане в нагоді в перші години після травматичної події - з ним можна ознайомитися, перейшовши за посиланням ( https://t.me/friend_first_aid_bot)

Інформація про психологічну допомогу в умовах війни

Як допомогти дитині перебороти негативні думки

Поради батькам, які допоможуть позбавити дітей від тривожних, песимістичних роздумів

Спосіб мислення значно впливає на почуття й поведінку дітей. Неприємні, надмірно критичні думки можуть зашкодити дитячій самооцінці, перешкодити взаєминам дитини та змусити її відступити, не досягнувши поставленої мети.

Іноді такий похмурий, песимістичний стиль мислення наділяє новоявлені думки статусом самонавіюваної події або побоювання, яке здійснюється. Наприклад, дитина думає: «Інші діти ненавидять мене. Усе тому, що я, напевно, незграбна». Вона уникає зорового контакту та тримається замкнуто як на дитячому майданчику, так і у шкільних коридорах. Її поведінка не дозволяє заводити друзів і підтверджує, посилює висновок про те, що її ніхто не любить.

Необґрунтовано негативні погляди часто призводять до поведінкових проблем, яких могло б і не бути.Істерики,непокора,суперництвоміж братами й сестрами – це лише деякі з проблем, які зазвичай виникають під впливом негативних думок.

Однак за допомогою деяких практичних прийомів діти можуть навчитись розпізнавати й міняти свої звички негативно мислити.

Приклади негативного мислення

Є кілька типів негативного мислення. Одні діти негативно ставляться до самих себе, інші ж бояться, що станеться щось погане. Далі описані приклади основних типів негативного мислення й того, як воно впливає на поведінку дитини:

• Узагальнення конкретної ситуації– дитину попросили поступитись брату чергою у грі. Дитина думає: «Він завжди отримує все, що хоче, а мені ніколи нічого не дістається!». Вона обурюється й відмовляється грати.
• Недооцінка своїх здібностей– коли дитині кажуть, що вона неправильно розв’язала задачу, то вона розриває свою роботу й думає: «Я нічого не можу зробити правильно! У мене завжди виходять лише неправильні відповіді!».
• Перебільшення значення ситуації– дитина дізнається, що в тесті з математики дала дві неправильні відповіді з десяти. Вона доходить висновку: «Я не вмію розв’язувати математичні задачі» і вдома у другій половині дня відмовляється виконувати домашнє завдання з цього предмета.
• Прогнозування того, що станеться щось погане– дитина думає про доповідь, з якою завтра повинна виступити перед класом, і хвилюється: «Я не впораюсь, і всі будуть сміятись із мене». Вона намагається переконати свою матір, що почувається погано, тому завтра повинна залишитись удома.
• Зосередження уваги на негативі– дитина отримала хорошу оцінку за контрольну роботу з хімії, познайомилась із новим другом на перерві й була вибрана в команду для участі у брейн-рингу. Але коли її мати спитала, як пройшов день, вона стала стверджувати, що день був жахливим, бо вона забула кросівки на фізкультурі. Після чого весь вечір провела, хмурячись і закрившись у своїй кімнаті.

​Допомагаємо покласти край негативу

Уміння вирішувати проблеми, пов'язані з негативним мисленням, – це частина триєдиного підходу до розвитку психологічної стійкості дітей. Якщо ви чуєте, що дитина висловлюється вголос занадто негативно або спостерігаєте її поведінку, яка свідчить, що вона, найімовірніше, негативно мислить, важливо братись до вирішення цієї проблеми якомога швидше. Далі пропонуються п'ять способів допомогти дитині вгамувати її негативне мислення.

1. Визнавайте почуття вашої дитини.Коли ваша дитина плаче від фізичного чи душевного болю, замість того, щоб сказати їй: «Та в тебе все гаразд», визнайте її почуття. Проявіть співчуття й чітко роз'ясніть, що ви намагаєтесь з’ясувати та зрозуміти, що вона зараз відчуває, – навіть якщо її емоції здаються награними. Скажіть щось на зразок: «Я бачу, що ти засмучений» або «Я розумію, що ти нервуєш». Коли діти відчувають, що їх приймають, цінують і рахуються з їх почуттями, вони починають пошук конструктивних способів впоратись із неприємними емоціями.

2. Делікатно вкажіть дитині на те, що її думки можуть бути помилковими.Кінцева мета повинна полягати в тому, щоб дитина сама вміла розпізнавати й коригувати свої негативні думки, а не покладалась на вас. Щоб допомогти їй дійти власних висновків, ставте запитання, які допоможуть їй зрозуміти, що її думки можуть бути неправильними. Наприклад, якщо ваша дитина каже, що вона все робить не так, скажіть їй: «Згадай ті моменти, коли ти була впевнена у правильності своїх вчинків». Допоможіть їй визначати деякі винятки із правил, щоб вона бачила, що її думка не зовсім правильна.

3. Розглядайте проблему з різних точок зору.Іноді кращий спосіб відокремити емоції від думок – запитати: «Що б ти сказав своєму другу, який би теж так подумав?». Ще ви можете запитати дитину, що на її місці зробив би улюблений персонаж мультфільму або супергерой. Якщо дитина розгляне проблему під іншим кутом, це може змінити напрямок її мислення.

4. Замінюйте негативні думки більш реалістичними.Допомагайте своїй дитині формувати більш реалістичний світогляд. Замість того щоб казати собі: «Я нічого не можу зробити правильно», їй буде корисно сказати собі: «Іноді я роблю помилки, і це нормально». Учіть дитину ставитись до себе з тією ж добротою й повагою, з якими, треба сподіватись, вона ставиться до інших людей.

5. Рішення проблеми, що робити далі.Допомагайте своїй дитині перетворювати негативні думки на позитивні дії й активно вирішувати проблему вибору в той момент, коли до неї приходять похмурі думки. Наприклад, якщо вона припускає, що провалить тест із фізики, змусьте її вжити заходи для запобігання такого розвитку подій, нехай вона, наприклад, повторить предмет або поставить запитання, якщо їй щось незрозуміло. Учіть дитину приймати конструктивні рішення, навіть якщо вона зіштовхується з важкими завданнями та неприємними ситуаціями.

Істеричний напад (істерика)

ДОПОМОГА

як правило, кілька хвилин, рідше - кілька годин

ОЗНАКИ:

- Свідомість при цьому зберігається, людина пам'ятає, що з нею відбувалося;

- надмірне збудження, з безліччю рухів та театральними позами;

- мова емоційно насичена і дуже швидка;

- часто може кричати, ридати, але все це виглядає досить театрально!

1. Видаліть всіх глядачів, створіть спокійну обстановку, залишіться з потерпілим наодинці (якщо це, є безпечним для Вас);

2. Вчиніть будь-яку несподівану дію, здатну привернути його увагу (вдарити різко і голосно по столу, дати ляпаса, водою облити і т.д);

3. Говоріть при цьому впевненим тоном, адже істерика - це своєрідне прохання про сильну руку.

4. Після істерики спостерігається занепад сил, тому необхідно вкласти людину спати і періодично спостерігайте за її станом.

ТРИВАЛІСТЬ ПЛАЧ ДОПОМОГА

як правило, кілька хвилин, рідше - кілька годин

ОЗНАКИ:

- людина вже плаче або готова розридатися;

- у неї тремтять губи й очі наповнюються сльозами, відзначаються сліди пригніченості;

- На відміну від істерики або нервового збудження, у потерпілого немає різких рухів, він просто стоїть і плаче.

1. просто БУДЬТЕ ПОРУЧ!!!

2. Встановіть фізичний контакт: візьміть її за руку, покладіть свою долоню їй на плече або на спину, можна при цьому гладитиїї по голові - дайте потерпілому відчути, що Ви поруч;

3. Періодично вимовляйте "Ага", "так", кивайте головою - ці прийоми допоможуть людині виплеснути свої емоції, вилити своє горе;

4. Говоріть саме про почуття, повторюючи за людиною закінчення фраз;

5. Не намагайтеся заспокоїти, не кажіть «досить плакати", просто дайте можливість виплакатися, виговоритися, вилити горе, страх, образу і т.п .;

6. Не варто задавати йому питань, не треба давати порад. Ваше завдання - вислухати!

ТРИВАЛІСТЬ

НЕРВОВЕ ТРЕМТІННЯ

ДОПОМОГА

від декількох секунд до кількох годин

ОЗНАКИ:

- тремтіння завжди починається раптово;

- сильне тремтіння всього тіла, або окремих його частин, наприклад, рук; людина при цьому не здатна навіть тримати дрібні предмети і виконувати звичні дії;

- реакція може тривати досить довгий час, після чого людина відчуває величезну втому і потребує відпочинку.

1. Посильте тремтіння - візьміть потерпілого за плечі, і починайте його сильно трясти секунд 10-15,

2. Говоріть при цьому з ним про те, що Ви робите і навіщо.

3. Після завершення реакції потрібно дайте можливість людині відпочити, знявши попередньо з неї взуття (як і в багатьох інших випадках). Бажано, вкласти відразу спати, так як вона буде відчувати величезну втому.

Важливо! ЗАБОРОНЕНО робити під час тремтіння:

- обіймати людину під час нападу тремтіння, притискати її до себе;

- вкривати його чимось теплим;

- заспокоювати, говорити, щоб він взяв себе в руки і т.д. - це на нього не подіє, лише засмутить ще більше, адже це неконтрольована реакція.

ТРИВАЛІСТЬ

РУХОВЕ ЗБУДЖЕННЯ ДОПОМОГА

від декількох секунд до кількох хвилин

ОЗНАКИ:

- різкі рухи, що абсолютно безцільні і безглузді;

- ненормально голосна мова, підвищена мовна активність -

людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглуздо:

- часто відсутня реакція на оточуючих, вони не помічають

прохання, накази та інші звернення

1 Стати позаду потерпілого, просунути свої руки йому під пахви, притиснути до себе, і злегка перекинути його на себе;

2. Як і при маренні і галюцинаціях, намагайтеся

ізолювати потерпілого від оточуючих;

3. Потрібно також масажувати потерпілому зони над бровами та верхньою губою,

4. говорити при цьому спокійним впевненим голосом, про почуття, які він відчуває ("тобі хочеться щось зробити, щоб все припинилося", "ти хочеш втекти, сховатися" і т.д.);

ЗАБОРОНЕНО

5. з людиною, яка знаходиться в руховому порушенні, про що-небудь сперечатися, задавати будь-які питання.

6. Необхідно уникати фраз з часткою "не" (не біжи, не кричи, не розмахуй руками і т.д.).

ТРИВАЛІСТЬ

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ДОПОМОГА

Прояв злості та агресії може зберігатися досить довгий час і заважати як оточуючим, так і самому потерпілому ОЗНАКИ:

- роздратування, невдоволення і гнів. Причому - будь-яка дрібниця може викликати крик;

- можуть ображати оточуючих;

- люди в стані агресії можуть наносити навколишнім удари руками або якимись предметами;

- у них помічається м'язова напруга, стиснуті зуби і часте важке дихання, так як при цьому підвищується кров'яний тиск.

1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.

2. Створіть за можливості безпечний простір до 6м

3. Мінімальний зоровий контакт. Прямий контакт в очі може провокувати протистояння

4. Уникайте стояння над особою. Зберігайте відкрите положення тіла та долоней.

5. Зберігайте спокій та спробуйте визначити фактори, які провокують агресивні реакції та по можливості усуньте їх.

6. Дайте можливість особі говорити і вичерпатися, перш ніж говорити самому. Визнайте проблемну ситуацію та висловіть співчуття. ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ СЛІД ЛИШЕ З ПРИВОДУ ЙОГО ДІЙ, АЛЕ НЕ ЙОГО САМОГО

6. Агресія також може бути погашена страхом покарання, можна сказати: " це кримінальний злочин, тому зараз поліцію викличуть", чи щось подібне.

Будьте зосередженими на поточній ситуації. Застосовуйте прийнятні для особи обмежувальні заходи втручання лише в тому випадку, коли інші способи припинити агресію не дали результату.

ТРИВАЛІСТЬ СТРАХ ДОПОМОГА

від кількох секунд до кількох годин

ОЗНАКИ:

- напружені м'язи, особливо м'язів обличчя, іноді стискають зуби;

- прискорене серцебиття, поверхневе дихання;

- знижений контроль власної поведінки і, відповідно, стан

панічного жаху може спонукати до втечі;

- може викликати заціпеніння, або, навпаки, нервове збудження, агресивну поведінку.

- людина може не усвідомлювати себе, погано розуміє, що

відбувається навколо.

- покладіть руку потерпілого собі на зап'ястя, щоб він відчув Ваш спокійний пульс - це буде для нього своєрідним сигналом "я зараз поруч - ти не один";

- намагайтеся самі дихати глибоко і рівно, спонукаючи людину, що зазнає страх, дихати з Вами в одному ритмі;

- якщо людина говорить щось, слухайте її, всіляко демонструйте зацікавленість, розуміння, проявляйте співчуття;

- можете зробити людині легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла: шиї, спини та обличчя;

Боротися зі страхом доцільно лише в тому випадку, коли він переходить в прикордонний стан і заважає життю.

ТРИВАЛІСТЬ СТУПОР ДОПОМОГА

від кількох хвилин до кількох годин

ОЗНАКИ:

- різке зниження, або відсутність довільних рухів і мови, тобто людина ніби застигає;

- відсутність реакції на зовнішні подразники такі, як: шум, світло, ляпаси і т.п. ;

- іноді в ступорі люди застигають в певній позі, відбувається заціпеніння, стан повної нерухомості;

- і можливо, напруга певних груп м'язів, як то: шия, спина, руки і стегна.

1. Зігніть людині пальці на обох руках і притисніть їх до основи долоні таким чином, щоб великі пальці при цьому були виставлені назовні і спрямовані один на одного;

2. кінчиками своїх великого і вказівного пальців помасажуйте точки, розташовані у потерпілого на лобі над очима приблизно посередині лінії росту волосся;

3. також помасажуйте точку під носом над верхньою губою;

4. великими пальцями помасажуйтенадбрівнідуги;

5. Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого і Постарайтеся підлаштувати своє дихання під ритм дихання людини в ступорі;

6. при цьому говоріть йому на вухо тихо, повільно і чітко, те що може викликати сильні емоції, найсильніше – негативні, так так необхідно будь- якими засобами вивести постраждалого з заціпеніння.

ТРИВАЛІСТЬ АПАТІЯ ДОПОМОГА

від кількох годин до кількох тижнів

ОЗНАКИ:

- відчуття втоми, коли вона не може ні рухатися, ні говорити, а будь-які рухи, навіть слова, даються з великими труднощами.

- в душі таке відчуття, наче

порожнеча якась, байдужість, немає сил на прояв будь-яких почуттів.

- байдуже ставлення до навколишнього

- розмовляє характерним повільним тоном з довгими паузами, без будь- якого емоційного забарвлення.

- потрібно поговорити, починаючи з якихось простих питань, як то "Як тебе звуть?", "Як себе почуваєш?", "Чи ти не голодний?";

- проводіть потерпілого до місця відпочинку (до крісла, дивану) і допоможіть йому зручно влаштуватися, а найголовніше - зніміть з нього взуття

– його нічого не повинно стискати, ніяких шарфів, краваток і т.п. Він повинен бути розслаблений;

- постарайтеся взяти потерпілого за руку, або покласти свою долоню йому на лоб, що вельми дієво;

- дайте можливість потерпілому поспати, або полежати, якщо ж немає такої можливості (наприклад, в лікарні, при очікуванні закінчення операції близької людини),

- намагайтеся більше говорити з людиною в такому стані, залучайте її до будь-якої спільної діяльності

ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА МОЖЛИВІСТЮ ДО ПСИХІАТРА!!!

ДИВНА, НЕВІДПОВІДНА ПОВЕДІНКА

ОЗНАКИ: ДОПОМОГА

Увага та усвідомленість

- особі важко слідувати та підтримувати розмову; часто відволікається, зісковзує з теми;

- не розуміє, що відбувається навколо;

- не може згадати недавніх подій;

- не певна, де вона та що тут робить;

- має галюцинації (чує звуки та голоси, яких насправді немає, бачить людей, яких немає поряд);

- думає, що вона знаходиться в іншому місці, реагує так, ніби вона там.

Думки та переконання

- переживає, що інші люди можуть завдати їй шкоди, говорить, що не довіряє оточуючим;

- впевнена в різних дивних речах (хтось стежить на нею, вкладає їй думки в голову), переконана в тому, чого насправді немає.

Поведінкові прояви

- мовлення є дезорганізованим, незв’язним, не стосується актуальної ситуації;

- є розгубленою, збентеженою, засмученою, може мати млявість та уповільнені рухи;

- є збудженою, говіркою, може рвучко та швидко рухатись;

- може рухатись повільно або виглядати так, ніби застигла (часто в незручній позі);

- Може поводитись так, ніби вона знаходиться в іншому місці, реагувати на події, яких немає.

ДОПОМОГА

Увага та усвідомленість

- особі важко слідувати та підтримувати розмову; часто відволікається, зісковзує з теми;

- не розуміє, що відбувається навколо;

- не може згадати недавніх подій;

- не певна, де вона та що тут робить;

- має галюцинації (чує звуки та голоси, яких насправді немає, бачить людей, яких немає поряд);

- думає, що вона знаходиться в іншому місці, реагує так, ніби вона там.

Думки та переконання

- переживає, що інші люди можуть завдати їй шкоди, говорить, що не довіряє оточуючим;

- впевнена в різних дивних речах (хтось стежить на нею, вкладає їй думки в голову), переконана в тому, чого насправді немає.

Поведінкові прояви

- мовлення є дезорганізованим, незв’язним, не стосується актуальної ситуації;

- є розгубленою, збентеженою, засмученою, може мати млявість та уповільнені рухи;

- є збудженою, говіркою, може рвучко та швидко рухатись;

- може рухатись повільно або виглядати так, ніби застигла (часто в незручній позі);

- Може поводитись так, ніби вона знаходиться в іншому місці, реагувати на події, яких немає.

- Викличте бригаду швидкої допомоги, а до прибуття фахівців, прослідкуйте, щоб людина не нашкодила собі і оточуючим

- Пам’ятайте, що зазвичай в такому стані люди не несуть загрози

іншим

- Привітайтесь, коротко представтесь та запитайте ім’я особи. Тримайте дистанцію, яка є комфортною для особи, зважайте на її реакції. Попросіть навколишніх дати вам простір.

- Говоріть спокійно, використовуйте звичні слова та короткі речення. Перевіряйте, чи особа чує вас та розуміє, називайте її по імені. Запитуйте чого особа потребує і, якщо можете, забезпечте це (вода, годинник, дзвінок телефоном).

- Не можна конфронтувати особу та доводити, що того, що вона чує або бачить не існує. Не переконуйте що вона знаходиться в іншому місці.

- Не підігруйте, якщо в особи галюцинації. Однак, якщо вона розповідає про них – слухайте. давайте знати, що чуєте та розумієте.

- Спробуйте дізнатись контакти родичів, повідомте про місце перебування та стан особи.

- Залишайтесь поряд до прибуття швидкої або рідних. Не варто зупиняти особу фізично або скеровувати (якщо вона кудись йде). Попросіть оточуючих про невтручання.

- Якщо особа вас чує та розуміє, спробуйте заспокоїти, сказати що вона зараз у стані стресу, який має минути. Уникайте слів, які можуть збентежити або налякати (наприклад, психоз, ненормальність тощо).

ДОПОМОГА

Увага та усвідомленість

- особі важко слідувати та підтримувати розмову; часто відволікається, зісковзує з теми;

- не розуміє, що відбувається навколо;

- не може згадати недавніх подій;

- не певна, де вона та що тут робить;

- має галюцинації (чує звуки та голоси, яких насправді немає, бачить людей, яких немає поряд);

- думає, що вона знаходиться в іншому місці, реагує так, ніби вона там.

Думки та переконання

- переживає, що інші люди можуть завдати їй шкоди, говорить, що не довіряє оточуючим;

- впевнена в різних дивних речах (хтось стежить на нею, вкладає їй думки в голову), переконана в тому, чого насправді немає.

Поведінкові прояви

- мовлення є дезорганізованим, незв’язним, не стосується актуальної ситуації;

- є розгубленою, збентеженою, засмученою, може мати млявість та уповільнені рухи;

- є збудженою, говіркою, може рвучко та швидко рухатись;

- може рухатись повільно або виглядати так, ніби застигла (часто в незручній позі);

- Може поводитись так, ніби вона знаходиться в іншому місці, реагувати на події, яких немає.

- Викличте бригаду швидкої допомоги, а до прибуття фахівців, прослідкуйте, щоб людина не нашкодила собі і оточуючим

- Пам’ятайте, що зазвичай в такому стані люди не несуть загрози

іншим

- Привітайтесь, коротко представтесь та запитайте ім’я особи. Тримайте дистанцію, яка є комфортною для особи, зважайте на її реакції. Попросіть навколишніх дати вам простір.

- Говоріть спокійно, використовуйте звичні слова та короткі речення. Перевіряйте, чи особа чує вас та розуміє, називайте її по імені. Запитуйте чого особа потребує і, якщо можете, забезпечте це (вода, годинник, дзвінок телефоном).

- Не можна конфронтувати особу та доводити, що того, що вона чує або бачить не існує. Не переконуйте що вона знаходиться в іншому місці.

- Не підігруйте, якщо в особи галюцинації. Однак, якщо вона розповідає про них – слухайте. давайте знати, що чуєте та розумієте.

- Спробуйте дізнатись контакти родичів, повідомте про місце перебування та стан особи.

- Залишайтесь поряд до прибуття швидкої або рідних. Не варто зупиняти особу фізично або скеровувати (якщо вона кудись йде). Попросіть оточуючих про невтручання.

- Якщо особа вас чує та розуміє, спробуйте заспокоїти, сказати що вона зараз у стані стресу, який має минути. Уникайте слів, які можуть збентежити або налякати (наприклад, психоз, ненормальність тощо).

Як розмовляти з дітьми про війну Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку— адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна.

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати— люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях— треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс— датиглину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками— це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не формувати упередження

Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно— батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу— агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним— для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю— найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе— це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань— це не означає, що тема її не зачіпає.

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати— означає померти. Треба казати як є— людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить— що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини— тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія— ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все— привід звернутися до фахівця.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

Як знизити рівень ТРИВОГИ та ПАНІКИ?

Що робити при тривозі та паніці:

Тіло

Не стримувати тремтіння, а навпаки встати, потрясти тіло, поприсідати

масажувати мочки вух, стискати і розтискати долоні - це дасть роботу м'язам і допоможе знову відчути своє тіло,

для того щоб задіяти смакові рецептори покладіть в рот льодяник,

для тактильних відчуттів – перебирати чотки, дрібні предмети у руках.

Це включить моторику і дозволить заспокоїтися.

Дихання

У будь-якій ситуації необхідно нормалізувати дихання. Це дозволить вашій вегетативній системі прийти в норму.

Зосередьтеся на диханні

Зробіть кілька швидких вдихів та видихів (як дихає собака під час бігу)

Потім вдих, максимальна пауза, видих, максимальна пауза

Слухайте удари серця

Це дасть Вам можливість переключити увагу

Мозок

Пишіть на папері свої почуття та переживання

Малюйте хоча б каракулі та в них шукайте малюнок

Читайте, слухайте музику

Запустіть улюблену гру

Харчування

При страху та тривозі виробляється кортизол (гормон стресу), який мобілізує організм

А також адреналін та норадреналін (гормон зайця та лева) для реакцій бий або біжи

!!!!!Наше завдання вивести надмірний кортизол:

Пийте більше води, чорного та зеленого чаю

Їжте банани, темний шоколад, рослинні волокна, квашену капусту та йогурт (пробіотики), печену картку із салом

Уникайте кофеїну у другій половині дня

Нюхайте щось свіже, запах свіжості заспокоює і допомагає розслабитися (будь-який запах цитрусових, на крайній випадок свіжовипрана білизна)

Психологія

Страх, тривога та паніка не виникають на порожньому місці

Згадайте ранні події, що призводили до цих почуттів

Випишіть на папір, проаналізуйте, чому те, що сталося, викликало у вас негативну реакцію

Відстежте думки та тригери, які викликають тривогу

!!!Згадайте позитивні події

Подумайте, що зараз для вас важливо та цінно – ментальна практика та усвідомленість – один із способів зниження кортизолу.

Бережіть себе

25.01.-11.02.2022

Карантиноправила

GLUED

Що робити, якщо карантин не під силу?

«На катастрофі цивілізації можна заробити анітрохи менше, ніж на створенні її» Можна коротко пробігтися по всіх пунктах. Але для початку потрібно зрозуміти, що будь-які різкі зміни мають на увазі кризу. А під час кризи слід пристосовуватися і шукати варіанти для виживання. Отже, як прожити цей період і внутрішньо збагатитися? Треба зауважити, що паніка породжує хаос. А в період проживання сильних почуттів людина здатна на будь-які помилки. Страх дезорганізує, «садить» серце і погіршує самопочуття. Що можна зробити, щоб уникнути ці прикрості?

1. Дотримуватися режиму як і раніше. Нічого суттєво не змінилося, навіть якщо ви не працюєте на дому, можна подумати, що ви можете змінити в своїй професії, чому навчитися новому, що вдосконалити. Тому – встали зранку, як зазвичай, і за роботу «в пошуках сенсу»

2. Не моніторьте соціальні мережі, не шукайте підтвердження своїй тривожності. Більш того, визначте час, коли ви зможете просто відключити телефон і комп'ютер. І замість цього прочитати книгу, поговорити з дитиною або подзвонити друзям.

3. Приймайте вітаміни. Це важливо! Якісно харчуйтеся. Не забагато, а якісно! Красивий, невеликого розміру посуд, виделка, ніж, корисна їжа, доглянутий зовнішній вигляд, правильна постава. Ви не вдома. Ви в ресторані! Слідкуйте за собою! Не заїдайте тривогу і нудьгу. Якщо ж їсти хочеться часто і вибірково, значить, ви заїдаєте свій психологічний стан. Це емоційний голод. Що робити в такому випадку? • Віджатися 10 разів, включити музику - потанцювати. Порухатися - переключитися. Через деякий час голод пройде. • Випити склянку води. Якщо почуття голоду не минуло, значить, ви зголодніли. Поїжте.

4. Приділіть увагу тому, на що зазвичай не вистачало часу. Не запускайте зовнішній вигляд. Красивий зручний одяг, чисте волосся, доглянуте обличчя підвищать настрій і самооцінку.

5. Спілкуйтеся з близькими. Цінуйте час, наданий вам. Його не так багато, як здається.

6. Вивчіть практичні методики з управління своїм станом. Благо, їх дуже багато в мережі та в інтернеті. Знайдіть те, що вам потрібно саме зараз.

7. Засвойте дихальні вправи, йогу, або просто фізичні вправи для себе. Це буде підіймати ваш тонус кожного дня.

8. Спіть достатньо, не забувайте про приємності. Перегляд вечірнього фільму з близькою людиною, мультфільми з дітьми, казки на ніч дітям, на які раніше не вистачало сил. І чоловік теж нехай послухає. Це заспокоює та зближує.

9. Дотримуйтесь ритуалів дня. Знайдіть їх або згадайте, зафіксуйте. Це може бути кава рано вранці перед вікном, коли всі ще сплять. Зарядка для тіла та обличчя. Догляд за собою. Будь-який ритуал, що дасть вам сигнал початку дня.

10. Піднімайте кваліфікацію, вчіться, подумайте, чим можете збагатити свою професію.

Що привнести нового або згадати добре забуте старе. Не відкладайте на потім. Потім не буде. Світ стрімко змінюється, і він вимагає від нас гнучкості. Важливо! Можливо, спершу, захочеться зайнятися прибиранням в квартирі, розгрібати завали, мити, драїти, звільняючи простір. Це нормально, якщо і затягнеться на довго. Якщо це знімає тривогу і здається зараз необхідним - робіть. І не женіться за успіхом! Не переймайтеся. Дайте час на проживання адаптації до нових умов життя. Визначте, скільки часу вам для цього необхідно. Не комплексуйте і не сваріть себе! Не змагайтеся з іншими! Будьтесобою. Зараз.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЯК ПЕРЕЖИТИ ДНІ ВИМУШЕНОГО КАРАНТИНУ З РОДИНОЮ

Беззаперечно, коронавірус кардинально змінив та змінює життя не лише нашої країни. Сучасній людині досить складно перебувати в ізоляції, і це стосується не лише обмеження пересування, соціальних контактів, роботи, відпочинку, хобі. Проте, основним випробуванням є перебування 24 години на добу усіх членів сім’ї разом. Дійсно, карантин може стати серйозною загрозою для деяких внутрішньосімейних стосунків або принаймні для нервової системи батьків. Сьогодні батьки мають, як ніколи, багато вільного часу для спілкування з власними дітьми, якого так вкрай катастрофічно не вистачало у звичайному вирі життя. Багато батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Стають більш помітними для батьків риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями.

Під час карантину загострюються всі ті сімейні непорозуміння та труднощі, від яких раніше можна було втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки всі перебувають у чотирьох стінах. Але це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.

✓ Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.

✓ Контроль потрібен хіба що за режимом. Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Особливо, коли дитина нудьгує Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

✓ Діти можуть зайняти себе самі, якщо не заважати їхньому природному розвитку. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками. Саме мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Тим більше, що при передозуванні комп’ютерними іграми мозок дитини гальмує і її розвиток страждає.

✓ Брак прогулянок компенсувати найважче. Але такі умови диктує реальність. Для найменьших можна відгородити частину кімнати (або використовувати балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки. Зі стпршими дітьми можна виходити на короткі прогулянки в безлюдні місця.

Чого точно не варто робити батькам:

✓ різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;

✓ примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;

✓ не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться сімейну комедію або пізнавальне відео з дітьми.

✓ не варто обговорювати в присутності дітей останні новини та невтішні сценарії розвитку подій, деталізуючи подробиці.

«Золоті правила» для батьків:

• Слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для дітей. Боятись - це нормально! Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!

• Підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки. • Розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;

• По можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;

• Сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;

• дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

Батькам у взаємостосунках між собою потрібно бути більш толерантними одне до одного, намагатися все обговорювати. Якщо партнер вже не витримує напруження, - потрібно дати можливість побути на самоті. Але це має бути взаємно, час для себе потрібно давати обом партнерам. В ситуаціях конфліктів між собою, батькам слід уникати ігнорування, приниження особистості партнера, егоцентризму і використовувати активне слухання, підкреслення значущості партнера. Будьте здоровими! Дотримуйтесь гігієни рук і розуму!

Гра в «ізоляцію».

Як адаптуватись до режиму «карантин» - поради психолога На думку психологів, стався «інформаційний вибух» з приводу коронавірусу COVID-19. Вона корисна, необхідна та важлива. Втім, у соцмережах часто-густо розповсюджують пости, які викликають паніку або ж сміх. До прикладу, фейки про покарання батьків, чиї діти розгулюватимуть вулицею, чи заражені коронавірусом тропічні фрукти. Такі новини викликають паніку, а вона, своєю чергою, губить імунітет, зокрема, коштом гормону стресу — кортизолу. Інформаційне ж перевантаження призводить до стресу та змін у психіці в усіх без винятку вікових категоріях.

У психології існує п'ять стадій прийняття стресової події, які цілком можна застосувати й до прийняття пандемії коронавірусу:

1. Заперечення, яке фактично рятує психіку від гостроти удару на початку. На кшталт «так це десь там, у китайців», «до нас не дійде».

2. Злість — маркер болю: несправедливо й боляче, цього не має бути, пошук винних. Чадо протестує та сперечається із дорослими. Усе тому, що в ізоляції діти не можуть жити нормальним, звичним для них життям.

3. Торг — дії направленні на ухилення від удару (ознайомлення з рекомендаціями МОЗ, симптомами, покупка антисептиків і масок).

4. Депресія — приходить повне усвідомлення того, що відбувається насправді.

5. Прийняття — інтенсивність емоцій поступово знижується, з’являється можливість подивитися на світ навколо й спробувати жити по-новому.

«Всі сьогоднішні події — це те, чого раніше з нами не було, чого немає в нашому досвіді. Поряд з виконанням наказів, рекомендацій влади, медиків, щодо гігієни, ізоляції, поведінки, варто звернути увагу і на психологічний аспект карантинних заходів, пов’язаних з коронавірусом. Сьогодні батьки мають, як ніколи, багато вільного часу для спілкування з власними дітьми, якого так вкрай катастрофічно не вистачало у звичайному вирі життя». Втім, для багатьох батьків, крім COVID-19, постала нова «загроза». Це спілкування із власним чадом, організація їхнього дозвілля в 4 стінах та вміння грамотно розкласти свої емоції на полички. «Багато батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Стають більш помітними для батьків риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями».

Отже, чого не варто робити батькам:

• різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;

• примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;

• в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».

• не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.

• не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом. «Золоті правила» для батьків:

• слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;

• пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!

• щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.

• підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.

• розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;

• по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;

• сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;

• дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

«Батькам у взаємостосунках між собою потрібно бути більш толерантними одне до одного, намагатися все обговорювати. Якщо партнер вже не витримує напруження, - потрібно дати можливість побути на самоті. Але це має бути взаємно, час для себе потрібно давати обом партнерам. В ситуаціях конфліктів між собою, батькам слід уникати ігнорування, приниження особистості партнера, егоцентризму і використовувати активне слухання, підкреслення значущості партнера. Будьте здоровими! Дотримуйтесь гігієни рук і розуму!»

Файли для перегляду