Історія

Дунковицької гімназії

Історія формує наш світогляд, наше світобачення. Важливу роль при цьому відіграє наша освіта, яка починається з дитячих років і закінчується в глибокій старості.

Закарпаття має свої давні історичні традиції в шкільній освіті. Щоб уявити її собі в цілісності, потрібно відшукати корені цієї освіти. І тому важливим при цьому є пошук історії шкільництва в окремо взятих населених пунктах.

Джерелами на які ми опиралися стали унікальні документи, які збереглися із історії розвитку освіти в с. Дунковиці – „Школьна хроніка” з 1920 року до 1939 року та „Конфераційні протоколи” - протоколи педрад з 1933 по 1945 рік. (копія перших сторінок додається).

РОЗВИТОК ШКІЛЬНИЦТВА В АВСТРО – УГОРСЬКИЙ ПЕРІОД ( 1842 -1918 РР.)

Перша згадка про існування школи в селі Дунковиця відноситься до середини XIX ст. Саме в 1842 році в село було призначено вчителем, а як тоді називали - "певцовчитель", Антонія Яцковича. Цей вчитель провчителював у Дунковиці довгих 18 років, до 1860 року. Школа давала початкові знання з письма, рахунку і, звичайно, зі Служби Божої. Вчитель оплачувався частково державою, але громада села повинна була надати йому наділ землі, платити йому зерно та надавати дрова для опалення. Учитель був один для трьох класів. Школа була дерев'яною. Із 1842 по 1880 роки в селі вчителями працювали Ламбрух, можливо, німець, судячи з прізвища, а з І860 р. по 1870 - Станкович.

У 1880 році вчителем став Осак, від якого селяни старшого покоління навчилися писати і співати церковні пісні. Пізніше він емігрував до США, де і помер після І світової війни. На його місце прийшов новий вчитель Завадяк. Із приходом у село вчителя Завадяка в школі ввели обов'язкове навчання угорською мовою, оскільки в цей час Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії. Тим не менше русинська мова залишилася як допоміжна, і як не намагалася влада його викорінити, вона так і залишилися як друга мова викладання.

У 1900 році „певцовчителем” було призначено Юлія Іванчова. Стара дерев’яна школа вже не могла прийняти всіх учнів, кількість яких зросла і було прийнято рішення про будівництво нової школи.

У 1903 р. була побудована нова церковна школа, яка складалася із двох кімнат, кухні, комори і квартири, на якій учитель проживав. У „Шкільній хроніці” - основному документі з історії школи села Дунковиця, наводяться розміри класу: довжина - 10 м., ширина - 6 м., висота - 4 м. Все це можна побачити і сьогодні, адже будова цієї школи збереглася до наших днів. Зовсім недавно вдалося відшукати оригінал креслення будівлі школи, що датується 8 серпнем 1900 року. ( копія додається)

Великих зусиль до будівництва цієї школи доклав вчитель Юлій Іванчов, який працював тут з 1903-1921 р. ( із перервою на участь у світовій війні 1914-1918 р.).

Будівля школи. 1900 рік

Під час війни, коли вчитель Іванчов воював на фронті, щоб діти не залишалися поза школою, навчання проводив місцевий духовний отець О.Сабов. під час революції 1918 року вчитель Ю. Іванчов повернувся і зайняв своє місце.

С. ДУНКОВИЦІ ( 1919- 1939 РР.)

Із 1919 року навчання в Дунковицькій школі почало проводитися на рідній мові. Це було відображенням тих політичних процесів , які проходили в краї, а саме: рішення Хустського сейму від 21 січня 1919 р. про приєднання краю до України. 1921 року Юліяна Іванчова, за його власним бажанням, було переведено до с. Дравці під Ужгородом.

У 1922 р. вчителем у Дунковицькій школі став Кирил Ізай, який до того вчителював у с. Медведівці на Мукачівщині. Але в червні місяці цього ж року він помер раптово під час церковного богослужіння від інсульту. Його син Карел Ізай був професором Брегівської гімназії. Саме тому в 1923 - 1924 роках село залишилося без учителя.

1924-1925 роках уперше в селі з'явилася вчителька Емма Сиксаєва, дівоче прізвище – Власовик, дружини тогочасного священика І. Сиксая. Навчання того року розпочалося тільки 1 жовтня, тоді коли вчителька отримала документ про право викладання. Цікавий факт, учні, які навчалися відмінно, почали отримувати у подарунок в кінці навчального року – книги та „Пластовий календар”.

Кожного року відмічали дві дати обов’язково. 7 березня– день народження президента Чехословаччини Томаша Масарика та 28 жовтня – День Свободи. Збереглися дані і про тогочасних інспекторів. У 1926 році замість Василія Шпеника був призначений Еммануїл Маркович.Через рік школу відвідав віце-губернатор краю - Антон Розсипал та шкільний реферант – Шимек. Щоб краще зрозуміти тогочасне життя наведемо такий приклад. 1928 року на день Свободи – 28 жовтня, Залужський педагогічний кружок організував прогулянку 800 учнів в околицях села Залужся. При цьому слід було навчитися декламувати, співати та танцювати. 1929 у селі з’явилася нова вчителька Олена Цапулич, але у лютому 1930 року була переведена у Великі Лучки.

У 20-их роках Дунковицька школа була тільки однокласна, тобто був тільки перший клас. Тільки згодом, уже 21 березня 1930 р., засновано двокласову народну школу з підкарпатською мовою. У цих двох класах було 6 груп, які навчалися до обіду і після обіду через нестачу шкільного приміщення. 1931 року управителькою школою стала Емма Сиксаєва, а допомагала їй Марія Попович. 1932 року з’явився і третій вчитель – Петро Хіра. У 30-ті роки в освітянському русі найбільш активним було товариство "Просвіта", яке було засноване в м. Ужгороді в 1922 році братами Бращайками і майбутнім президентом Карпатської України А.Волошином. У 1932 р., рівно через 10 років, у Дунковиці Петром Хирою було засновано читальню "Просвіти". 1 вересня 1933 до вчительського колективу приєдналася Емма Качуровська ти Михайло Тимко. Також було введено новий предмет – жіноча ручна праця, яку вчила Єлизавета Полянська. До шкільного округу ввійшла Дунковиця, Доробтатово, Арданово. Того ж року вчителі школи - Емма Качуровська і М.Тимко - заснували шкільний театр і церковний хор. Управитель школи М. Тимко. Учительський та учнівський колективи. 1934 роки.

Пізніше цей театр ставив п'єси народного характеру: М.Гоголя, А.Волошина. У 1933 році школу й село відвідав єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка - відома постать у релігійному житті краю 30-40 років XX століття. Відрадний той факт, що промову перед єпископом тримав учень 4-го класу Іван Кенейз.

Із 1934 року управителем школи став Михайло Тимко, який керував школою до 1945 року. Саме в цьому році школа з двокласної була перетворена в чотирьохкласну. У "Шкільній хроніці" збереглася статистика про успішність учнів. Із погляду сьогодення цікаво подивитися, як навчались наших дідусі та бабусі. Не менше 6 разів на рік проводилися батьківські збори, які у той час називалися „Родичівські сходинки”. На них вчителі читали селянам і корисні лекції. Так, 7 січня 1933 р. управитель М. Тимко прочитав лекцію про шкідників плодових дерев. Традицію було також перевірка окружним лікарем санітарного стану учнів, особливо щодо педокольозу. Михайло Тимко та Емма Качуровська на короткий час полишили були вчительську працю у с. Дунковиці – у серпні 1933 р. На їх місце призначили Олександра Долиная, Василя Цоклана. Вони пропрацювали лише до 1 жовтня, коли М. Тимко повернувся і знову став управителем, Емма Качуровська стала його дружиною - Е. Тимко. М. Тимко та Я. Іванишин з учнями школи. 1937 рік У грудні 1933 року до Підгорян була переміщена колишня управителька Е. Сиксаєва, а на її місце прийшов Я. Івантишин. Важливою справою було не тільки навчання, а й виховання учнів. Було організовано неподалік школи, ділянку, де працювали учні. Робота на шкільній ділянці. 1937 рік

1937 року із Свалявського округу прибула нова вчитель Ганна Слук. М.Тимко заснував також „Господарське товариство”, куди входили і учні школи. 1938 р. Ганна Слук була переведена до Іршави, а із Севлюша прибув Андрій Попович.

Хроніка 1938- 1939 навчального року нагадує більше зведення політичних новин ніж шкільних. Мова йде про події створення Карпатської України та її загибель. Шкільний рік був важким, тому що залишилося лише двоє вчителів – Я. Іванишин втік за кордон, А. попович був переведений до Іршави. Залишилося тільки подружжя Тимків. Правда у квітні 1939 року зявилися і третя вчителька – Олена Федорчак

РОЗВИТОК ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЗА РАДЯНСЬКІ ЧАСИ 1945- 1989 РОКИ

У далекому 1945 р. статус Закарпаття змінився: із складової території Чехословацької республіки вона перетворилася в область, яка ввійшла до складу України. Таким чином, відбулося віковічне прагнення нового народу про возз’єднання з матір’ю - Україною. В 1945-1947 р. було проведено шкільну освітню реформу, яка мала зблизити освітні системи України і нашого краю.

Під час війни 1939-1945 рр. у селі продовжувала існувати й працювати початкова школа, тобто були 1-ІV класи. Далі учні продовжували навчання в сусідніх селах Арданові й Кам'янському. Завідуючим школою із 1945 по 1952 р. був Євген Павлович Шкіра. Як на той час , він мав хорошу педагогічну освіту, закінчивши 1933 р. Ужгородську вчительську гімназію. Разом із ним працювала і його дружина - Шкіра Марія Іванівна, яка закінчила цю ж семінарію в 1938 р. Вона пропрацювала в школі до 1975 р.

У результаті реформи шкільної освіти в 1952 р. у селі було організовано семирічну школу. Але Шкіра Є.П. вже не очолив її, оскільки із-за незгоди із торішнім місцевим партійним керівництвом він був переведений класоводом. У 1952-1953 н. р. посаду директора зайняв Боднар В.В., який на той час мав високу нагороду - орден Леніна. У 1953 р. в історії Дунковицької школи настав новий період. Школу очолив Дуфинець Федір Омелянович він був директором довгих 46 років. Але справа не тільки в довготривалому керівництві, а й у тому , що в цей час Дунковицька школа вийшла на передові освітянські рубежі й зайняла гідне місце в шкільній системі України. У 1961 р. сталися зміни: школа перейшла на восьмирічне навчання, але, окрім того, почалося будівництво приміщення нової школи, яке було закінчено в 1962 р. ( див фото). Саме в цій будівлі зараз знаходиться школа.

У 60-их роках виникла проблема: багато жителів старшого покоління не мали середньої освіти, що заважало їм у здобутті професії. Саме тому в 1962-1963 р. при школі була організована вечірня школа, у якій навчалися люди 1919-1944 рр. народження. За цей час освіту отримало 48 учнів. Пізніше, у 1972-1983 р., ще 16 учнів екстерном закінчили школу. Найстаршому учневі було тоді 42 роки. Так, у 1983 р. екстерном закінчили школу: Гладинець М., Лакатош І., Ломага І.. На сучасну дев'ятирічну освіту школа перейшла в 1986 р.

В 1961 р. у школі розпочався експеримент: було запропоновано розробити нову програму з трудового навчання. Такий експеримент у нашій області проводили дві школи: Дунковицька і в селі Королево Виноградівського району. У 1961 р. учні школи почали вирощувати зелену масу в зимовий період їпопонним методом для колгоспного молодняка. Керувала цією справою дружина директора - Дуфинець Софія Петрівна та Шкіра Олександр Євгенович..

Про Софію Петрівну слід сказати окремо. Народилася 3 лютого 1933 у селі Ромочевиця, Мукачівського району — педагог-новатор, заслужений учитель України. Народи­лася в селянській родині. Змалку привчилася до землеробської праці і полюбила її. Навчалася спочатку в Ромочівській народній, Залузькій семирічній школі, потім у Мукачівському педагогічному училищі. По його закінченні направлена на роботу у Неґрівську семирічну школу, згодом переведена в Дунковицьку семирічну Іршавського району. Там відчула відгомін старих часів У 20-х роках XX ст. в цій школі на високому рівні було учнівське самоврядування й оцінила його як перспективу своєї педагогічної діяльності.

Заслужений вчитель Дуфинець Софія Петрівна

Поступила на біологічний факультет Ужгородського університету, заочно, стала учителькою біології. Вона викладала біологію в Дунковицькій школі із 1952-1989 рр. і досягла значних успіхів на освітянській ниві. Про це свідчать її нагороди і педагогічні звання. Софія Петрівна була відмінником народної освіти. Це звання вона отримала в 1969 р. за виконання експерименту з праці. У 1966 р. вона отримала медаль "За трудову доблесть", у 1977 р. - орден Трудового Червоного Прапора, а пізніше — орден Леніна. В кінці 60-их рр. при школі організовується кролеферма. Тут щороку вирощували 120-200 кроликів, догляд за якими здійснювали юннати. Згідно з експериментальною програмою, дівчатка займалися домоводством, а хлопчики - обробкою деревини, металу, електротехнічними роботами. Шкільна ділянка стає квітучим садом. На 2 гектарах вирощували виноград, заклали алеї, було впорядковано зелений клас. (Див. фото)Крім того, тут були дослідні поля з лікарськими, технічними, овочевими та зерновими культурами. Та найбільше любила Софія Петрівна квіти, а їх було у школі понад 100 видів . З ранньої весни до пізньої осені в школі цвіли квіти . Щороку школа брала участь у районних та обласних виставках квітів, у конкурсі "За краще внутрішнє і зовнішнє озеленення школи", де завжди перемагала.( Див. фото)

Кожний із нас знає про унікальну гірську квітку едельвейс, яка занесена до Червоної книги. Але мало хто знає, що в 70-их рр. ці красиві квіти цвіли на пришкільній ділянці. Привезені Софією Петрівною із Чехословаччини, 9 кущів цих квітів прижилися на маленькій грядці. Факт унікальний! Експериментальна програма виправдала себе. У 1966 р. в Криму відбулася республіканська нарада про затвердження цієї програми. А вже в липні 1967 р. на базі Дунковицької школи відбулася республіканська конференція за підсумками експерименту з трудового навчання. На конференцію прибуло 200 делегатів з України, Естонії, Туркменистану, Росії. Була тут присутня делегація Академії Наук України. За результатами експерименту досвід учителів Дунковицької школи перейняла вся Україна. Тоді ж школа отримала в нагороду трактор для проведення робіт на шкільній ділянці . У 1965 році за результатами конкурсу "Краща школа року" Дунковицька школа нагороджена ювілейною медаллю на честь 20-річчя Великої Перемоги, за зайняте третє місце в республіці. (Див фото) Не слід віддалятися від своєї історії, від свого минулого . Шкільне життя в 60-80-их рр. перебувало у своєму розквіті . Учні школи не тільки експериментували з трудовим навчанням, але й займалися громадською роботою . Першою вожатою нашої школи була Ганна Іванівна Варга , а першим комсомольським вожаком був Іваньо М.М. Розквіт шкільного життя припадає на період керівництва школою Ф.О.Дуфинця. Довгих 20 років вожатою школи була Ганна Іванівна Дешко, навчаючи наймолодших школярів. На кінець 60-80 рр. Дунковицька школа була однією з найкращих шкіл району . У 1972 р. учні школи виступили з ініціативою "Кожній школі - свою кролеферму”. Усю роботу на кролефермі проводили учні, застосовуючи знання, здобуті на уроках трудового навчання, природознавства , зоології .

Довгий час учні школи листувалися з людьми, нагородженими орденами Леніна. З газет і журналів діти дізнавалися про тих, хто був удостоєний високої нагороди . Діти надсилали листи в різні куточки країни, у різні міста й села. А невдовзі одержували відповіді. Зокрема, листування велось з Харківським тракторним заводом (директор Кобелєв), з музеєм Паші Ангеліни, із відомою українською оперною співачкою Є.Мірошниченко, навіть із нафтовиком із м. Баку Алієвим, якого після 70-річного стажу на пенсію проводжала вся Бакинська область. А був він нагороджений трьома орденами Леніна. Зібрані матеріали діти оформили в альбомі.(Див. фото)

На базі школи було відкрито школу молодих вожатих та навчання активів школи. Г.І. Дешко разом з учнями вела листування з дітьми шкіл м. Попрадь і Жаковці /Чехословаччина/. Матеріали цієї переписки були відображені в чехословацькій книзі .

Заступником директора в цей час працював Жабур Ю.Ф. (з 1962-1974р.). Щороку учні брали участь у різних конкурсах, виставках, республіканських оглядах, а в нагороду одержували путівки до таборів "Артек", "Молода гвардія".

Учні школи брали активну участь у суспільно-корисній праці, допомагали колгоспу в польових роботах, збирали металолом, озеленювали вулиці. На зароблені кошти вони побували в Москві, Ленінграді, Києві, Бресті . А кращі юннати - Кенез Віра , Гасинець Л., Дуфинець К., Туряниця В., Горват М. - побували у республіканському таборі юннатів м . Києва .

Вище наведені факти дозволяють нам із впевненістю твердити , що в 60-80-их роках Дунковицька школа пережила час свого розквіту. Про роботу школи в той час писали газети "Зірка" , "Молодь Закарпаття", розповідали в республіканських та обласних радіопередачах. А матеріали про роботу шкільного клубу "Зірочка" друкувались у журналі "Барвінок" . Зрозуміло, що всі ці досягнення були зроблені педагогічним та учнівським колективами.

СУЧАСНИЙ СТАН ДУНКОВИЦЬКОЇ ЗОШ І – ІІ СТ.

З розпадом Радянського Союзу прийшли важкі часи для нашої школи.

З 1989 по 1995 рік директором школи було призначено вчителя математики Калинина Михайла Васильовича. Йому вдалося провести капітальний ремонт школи.

1995 р. по 2006 рік

новим керівником школи став

Радик Василь Васильович

Йому вдалося провести газове отеплення школи.

2006 по 2018 року

директором школи стала вчитель історії

Коровська Наталія Євгенівна.

З 2007 року школа стала співпрацювати з американським благодійником, мільйонером - Фредеріком Робі. Він виділив на потреби школи 15 тисяч доларів. Завдяки чому було встановлено нові пластикові двері.

Дунковицька ЗОШ І – ІІ ст. 2010 р.Придбано сучасний комп’ютерний клас із підключенням до Інтернету.Заняття у комп’ютерному класі веде вчитель математики, лауреат районного „Вчитель року – 2010” у номінації „Математика”

На ці ж кошти було придбано унаочнення, підручники та енциклопедичні видання. У школі функціонує історико – краєзнавчий музей, їдальня, група продовженого дня, шкільна бібліотека.

З 2019 року директором школи стала вчитель української мови та літератури

Мигович Віра Юріївна